На тему дезертирів

Минуло дві доби з моменту нашого приїзду в Маріуполь. Ці дві доби, як лакмусовий папірець, проявила людей.

Це дні, коли в непримітному, худенькому менеджері з продажу виявлявся дух, якого навіть близько не було в тілі, начебто, спецназівця, який запобігливо потискує руку дебілові з ДНР. Коли добродушний, з вигляду, сільський телепень до кінця прикриває побратимів, а “полум’яні патріоти”, проходячи два тижні в бандерівках і красномовствуючи  про “смерть за Батьківщину”, після першого ж випробування бліднули і несли нісенітницю про те, що “все не так … ” і валять додому до мами.

Нікого не засуджую. Вимагаю тільки того, щоб людина, приймаючи рішення захищати Батьківщину, чітко визначилась – чи готовий ти, при необхідності, вбивати сам і чи готовий  до того, що так само будуть вбивати тебе. Якщо ні, то краще принести Україні користь вдома, не ризикуючи підставити в критичний момент своїх товаришів.

А поки, все розвивається так, як завжди в історії – спочатку готових до дії мало, потім всі приєднуються до сили, яка перемагає. Ми дуже постараємося перемогти. І зовнішнього ворога і внутрішнього, того ким ще належить зайнятися.